Наукові новини, Том 1, №6, 27 червня 2019


Закони і алгоритми у загальному користуванні

PDF


Даг Візе Шетум (Dag Wiese Schartum)


Норвезький Дослідницький Центр Комп'ютеризації і Законодавства, Юридичний факультет, Університет Осло

d.w.schartum@jus.uio.no


(Переклад – Дмитро Демиденко)

Вперше було опубліковано: Schartum, D. W. (2016). Law and algorithms in the public domain. Etikk I Praksis - Nordic Journal of Applied Ethics,10(1), 15-26. (https://www.ntnu.no/ojs/index.php/etikk_i_praksis/article/view/1973)


Це стаття з відкритим доступом, яка розповсюджується відповідно до умов міжнародної ліцензії Creative Commons Attribution 4.0, яка дозволяє необмежене використання, розповсюдження та відтворення в будь-якому середовищі, за умови, що на автора і джерело є посилання.


Реферат

Ця стаття пояснює і обговорює взаємозв'язок між традиційними законодавчими процесами та розвитком автоматизованих урядових систем прийняття рішень. Можна стверджувати, що певні юридичні аспекти процесу розробки таких систем слід розглядати як квазі-законодавчу діяльність. Автор досліджує і обговорює можливі шляхи зміни цього процесу з метою збільшення і поліпшення його відкритості і політичної участі у процесах, які на сьогоднішній день часто розглядаються, як просто імплементація.


Ключові слова: алгоритмічний закон, автоматизація, державне управління, загальне користування, законодавство.


Вступ

Більшість законів реалізуються вручну і ґрунтуються на презумпції того, що текст буде прочитано, піддано розумінню і йму будуть слідувати в кожному окремому випадку. У деяких частинах законодавства, особливо в різних гілках державного управління, є очікування що законодавство буде впроваджено за допомогою автоматизованих систем прийняття рішень. Якщо це так, то перше, що трапиться після введення закону в дію, це те, що група експертів прочитає і інтерпретує закон «раз і назавжди», і перетворить його на комп'ютерну систему призначену для автоматизації індивідуальних рішень. Такі урядові системи означатимуть, що обробка окремих випадків буде відбуватись у відповідності до заздалегідь визначених алгоритмів, і з обмеженою участю людей, якщо така участь взагалі буде. Для того, щоб заснувати такі системи, відповідний державний орган повинен ініціювати процес розробки цих систем.1(див. Нотатки в кінці тексту — прим. перекладача) Важливою частиною цього процесу є вбудований процес прийняття правових рішень, який можна розглядати як «прихований» квазі-законодавчий процес, який включає процеси і рішення, які може розпізнати і зрозуміти лише невелика кількість посвячених осіб. У цій статті я опишу і обговорю регуляторні аспекти адміністративного законодавства, яке цифровізується та автоматизується. Зокрема, я обговорю відносини між традиційним законодавчим процесом, з одного боку, і розробкою інформаційних систем для впровадження законодавства, з іншого боку.2 Ця дискусія стосується відносин між відкритими політичними процесами відповідно до законодавчого процесу і виникненням закритих правових процесів, які є частиною розробки систем. На завершення обговорення, я обговорюю можливості зміни законодавчого процесу з метою сприяти участі політики та сприяти відкритості майбутнього державного управління.



Цифровізація законодавства та розробка систем прийняття правових рішень

Важливі складові адміністративного законодавства розробляються зі знанням і очікуванням, що реалізація, після введення їх в дію, значною мірою буде спиратись на цифрові системи як засіб досягнення повного або частково автоматизованого застосування. У таких системах алгоритми, що містять поєднання заданих арифметичних і логічних операцій, будуть контролювати кожний автоматизований процес прийняття рішень.3 На даному етапі технологічного розвитку найбільше цифровізованого законодавства застосовується у галузі мас-адміністрування, наприклад і зазвичай, того, яке стосується схем соціального забезпечення, пенсій, податків, акцизів тощо; тобто законодавства, яке має відношення до розподілу і перерозподілу багатства в суспільстві. Під мас-адміністрацією розуміється державна адміністрація створена для обробки великої кількості окремих випадків, як правило, за допомогою високоавтоматизованих процесів. Законодавство, яке користується такими мас-адміністративними системами, часто дуже складне,4 і поєднання дуже великої кількості окремих випадків і правової складності ставлять високі вимоги до адміністративного механізму для забезпечення швидкої обробки, рівного ставлення, великого ступеня передбачуваності тощо. Державні установи, як правило директорати (міністерства, відомства — прим. перекладача) розробляють та підтримують ці системи - системи прийняття правових рішень, які призначені для обробки окремих випадків і їх фіналізації за допомогою дійсних у правовому сенсі рішень без (значної) участі людей.


Існування систем прийняття правових рішень передбачає, що відповідна державна установа збирає всі відповідні правові джерела, інтерпретує їх і екстрагує прийнятні юридичні норми з цього матеріалу, і виражає ці правила за допомогою мови програмування.5 Я позначаю процес, через який правові джерела написані природною мовою переформатуються у формальне вираження законів за допомогою мови програмування, як трансформацію правових джерел (або коротко – "трансформацію").6 У Норвегії така трансформація зазвичай здійснюється командою проекту що складається з представників державної установи, яка відповідає за цю систему і зовнішніх експертів.7


Трансформація є лише однією частиною складного процесу розвитку цих систем. Процес розробки містить ряд різних і багато в чому взаємопов'язаних питань, серед яких встановлення юридичних правил і вираження їх мовою програмування є лише одним питанням.8 В цій статті я обмежу обговорення процесом трансформації правових джерел. Як результат, трансформація повинна мати чіткі інструкції для комп'ютера, що означає, що закон, виражений природною мовою, з усією його невизначеністю і неоднозначністю повинен бути перетворений в точні набори інструкцій. Це передбачає перехід від природної мови до мови програмування. Оскільки мови програмування точні і тому однозначні, трансформація означає, що невизначеність та гнучкість у тлумаченні законодавства замінюються точними і фіксованими, придатними для прочитання машиною, наборами юридичних правил.


На протязі процесу трансформації здійснюється декілька виборів на основі права, які можуть мати суттєві наслідки для обробки окремих справ і суттєвий результат кожного випадку. Марго (1991:20) підкреслює, що «необхідно ... передбачити всі можливі відповіді на всі питання і всі можливі взаємодії між цими відповідями ... ». Вирішальні питання полягають у розумінні понять на основі яких формулюється закон, і особливо понять, що позначають факти окремих випадків. Багато таких понять не визначені або пояснюються лише частково.9 Наприклад, текст закону використовує такі поняття, як "річний дохід", "студент", “працівник”, “співмешканець”, “пенсіонер” та ін. Після введення в дію, на протязі процесу розробки систем, багато таких понять можуть бути жорстко визначені. Шанси на те, що це трапиться є особливо високими, якщо однією з адміністративних цілей є базування обробки на автоматичному зборі даних. При умові, що доступні визначення даних знаходяться в межах інтерпретації, результатом буде те, що буде надаватись перевага доступним даним з джерел, придатних для прочитання машиною. Ефекти такого вибору можуть бути значними. Наприклад, термін "пенсіонер" може тлумачитись як такий, що свідчить про членство у державних та приватних пенсійних фондах. Вони можуть включати великі загальні пенсійні схеми і різноманітні дрібні, спеціалізовані схеми, і одна й та сама особа може бути членом двох схем або більше. У якості частини розробки автоматичної системи для обробки справ, що стосуються пенсіонерів, відповідальне державне установа буде вирішувати, яку вибрати комбінацію джерел даних з існуючих пенсійних схем, які можна визначити, як такі, що відповідають концепції «пенсіонер» у відповідному введеному в дію законі. Вибір буде зроблено в межах існуючої інтерпретації та у світлі можливого доступу до джерел даних придатних для прочитання машиною.


Аналогічно, як частина трансформації, можливі невизначеності щодо логічної структури закону необхідно буде пояснити: в якій послідовності умови закону повинні застосовуватись; є умови альтернативними або кумулятивними умовами; як слід розуміти описані обчислення і т.д. Крім того, законодавство може не торкатись певних юридично актуальних проблем; з іншого боку, системи прийняття рішень повинні не містити жодних "прогалин". Таким чином, часто розробка систем прийняття рішень часто вимагає, щоб закон був доповнений. Наприклад, як частина опису привілею або обов'язку, закон використовує поняття «тиждень», але не згадує кількість днів у тижні, тобто не зрозуміло яке розуміння є правильним - семиденний календарний тиждень або шести- або п'ятиденний робочий тиждень. Такі детальні питання, очевидно, можуть мати великий вплив на окремі рішення, наприклад, як частина розрахунку пільг і податків.


Повна автоматизація означає, що як збір даних, що описують факти пов'язані з випадками, так і обробка цих даних є автоматизованими. У цьому випадку система програмується на доступ до відповідних фактів, пов'язаних з конкретними випадками, з попередньо визначених джерел придатних для прочитання машиною. Таким чином, вона, наприклад, автоматично отримає доступ до базових біографічних даних з Реєстру населення, показників доходу від податкової адміністрації, даних про пенсійне забезпечення та схеми соціальних виплат від національної служби зайнятості та соціальних служб, медичної інформації від медичних служб (ідентифіковану за допомогою баз даних лікарів і пацієнтів) і т. д. Всі зібрані дані будуть потім оброблені відповідно до алгоритмів, встановлених на основі правових норм, що описують те, як факти певних випадків призводять до індивідуальних рішень. Однак, як Марго (1991: 21) підкреслює: “Правові положення рідко виражаються як детальні алгоритми, і завдання перетворення навіть невеликого фрагмента законодавства в цю форму може бути таким складним, що стає практично неможливим». Таким чином, мас-адміністративні системи прийняття рішень часто є результатом таких надскладних процесів тлумачення і представлення відповідного законодавства, і саме це алгоритмічне представлення - а не автентичний закон - застосовується до окремих випадків і має вирішальне значення для результату.


Якщо стисло, то трансформація з автентичних правових текстів у правила, виражені в комп'ютерних програмах, полягає в спробі зрозуміти право, як проблему виконання логічних і арифметичних операцій з деякими чітко визначеними даними. Випробовування умов (тобто виконання логічних операцій) і обчислень10 (тобто виконання арифметичних операцій) являють собою два основні типи правил обробки, і правила, які не можуть бути представлені таким чином, наприклад, дискреційні правила, не можуть бути представлені в програмі як дискреції.11 Комп'ютерна програма, наприклад, спробує накопичувальні та альтернативні критерії відбору для вступу до університетської програми навчання, і в рамках цього процесу буде обчислювати бали згідно з отриманими оцінками з відповідних шкіл, віку заявника тощо. Повна автоматизація означає, що рішення будуть прийняті тільки на основі заздалегідь визначеної, придатної для прочитання машиною, інформації, що стосується певних випадків, і яка обробляється у відповідності до визначених алгоритмів.


Крім програмного коду, який визначає суттєвий зміст індивідуальних рішень, трансформація та формальне представлення закону є ключовими для загалом пов'язаних питань, таких як захист даних і конфіденційності, безпека інформації, ступінь повторного використання зібраних даних, шляхи організації обробки, рівень автоматизації, роль громадян (у тому числі самообслуговування) і т.д. Таким чином, розробка систем і трансформація законів у системи прийняття рішень в державному управлінні стосуються не тільки дуже детального встановлення існуючих процедурних та суттєвих правил; вони також торкаються різних інших пов'язаних питань, які стосуються проектів майбутнього державного управління - від ядра до поверхні.


Хоча трансформаційні процеси ми можемо розглядати як інтерпретацію і застосування закону, трансформація сильно відхиляється від традиційного застосування принаймні двома шляхами: По-перше, трансформація вимагає більш-менш повної визначеності та представлення правових норм, які можна виводити з положень Законів, відповідного прецедентного права тощо. Коли юристи застосовують законодавство традиційним способом у відповідності до певних випадків, вони не повинні визначати всі потенційні питання інтерпретації. Фактично, деякі потенційні проблеми інтерпретації ніколи не можуть бути виявлені до скасування Законів. Навпаки, трансформація і розробка мас-адміністративних систем прийняття рішень вимагають систематичного визначення та вирішення “всіх”12 можливих альтернатив інтерпретації; система повинна бути здатна обробляти будь-який окремий випадок у відповідній юридичній сфері. По-друге, коли ми застосовуємо законодавство традиційно, випадок за випадком, інтерпретація відбувається протягом тривалого періоду - зазвичай років і навіть десятиліть - і багато питань не вирішуються до тих пір, поки не з'являться в окремому випадку. За допомогою системного підходу ми повинні вирішувати кожне питання про інтерпретацію до того, як систему введуть в експлуатацію і перед настанням реальних випадків.


Трансформація законів в комп'ютерні програми з докладними викладеннями у комп'ютерному коді, який визначає кожне і всі питання інтерпретації, можна розглядати як процес, що відповідає традиційним стратегіям видання листів-циркулярів з інструкціями і рекомендацій щодо застосування законів. Проте є принаймні дві суттєві відмінності: По-перше, у той час, як листи-циркуляри зазвичай будуються на основі досвіду проблем інтерпретації і т.д., юридичні інструкції в програмному коді буде створено до введення в дію і, таким чином, до такого досвіду. По-друге, у той час як листи-циркуляри можуть бути прочитані, їх інструкції виконані або проігноровані людьми, які відповідають за окремі випадки, автоматична обробка завжди буде дотримуватися юридичних правил, записаних в програмному коді; машини не ухиляються від виконання наказів та не забувають (при відсутності апаратних проблем — прим. перекладача).13


Хоча ці процеси трансформації формально стосуються застосування закону, вони можуть альтернативно і, можливо, з більшим виправданням вважатися такими, що відображають законодавчі процеси: Трансформація стосується встановлення точних правил для цифрової обробки окремих випадків. Якщо ступінь автоматизації високий, то він наперед визначає майбутні рішення в різній мірі у всіх окремих випадках, що охоплюються системою. У Норвегії перший приклад процесу повністю автоматизованого прийняття юридичних рішень у державній адміністрації - без елементів оцінки людиною - відбувся у системі житлових пільг у 1972 році.14 Сьогодні ряд центральних процесів прийняття рішень є високо автоматизованими без ручного втручання в "тривіальних" випадках.15 В результаті, у переважній більшості випадків, обробка позбавлена оцінки людиною є реальністю. Опитування щодо очікувань відносно автоматизованого прийняття рішень у норвезькій центральній державній адміністрації демонструє, що державні установи очікують зростання ступеня автоматизації.16 Ступінь автоматизації значно відрізняється, як між країнами, так і всередині них. Тим не менш, цілком ймовірно що багато західноєвропейських країн продовжуватимуть шлях до більшої автоматизації процесів і рішень, що встановлюються законом. Поточна ситуація і ймовірні продовження розробок в країнах, які вже мають високий ступінь автоматизації, спонукають для обговорення взаємозв'язку між законодавством та його впровадженням за допомогою автоматизованих системи прийняття рішень.


Чорні скриньки

Законодавчі процеси принципово відкриті в тому сенсі, що ці процеси є відомими, і що основні пропозиції, аргументи та висновки є загальнодоступними. На противагу цьому, якщо не продукується доступна документація юридичного змісту, інтерпретаційні рішення щодо трансформації, описані вище, приймаються за зачиненими дверима і «законсервовані» в технічних системах.17 Якщо це відбувається, сторонні особи не можуть бачити юридичний зміст і не мають легкого доступу до точних знань про цей юридичний зміст. Коли є можливість бачити лише вхідні та вихідні дані процесу і внутрішня структура або функція не є зрозумілими, ми можемо використовувати розширену метафору чорної скриньки. У галузі обчислювальної техніки «чорна скринька» може описувати ситуацію, в якій ми здатні спостерігати лише за вхідними даними (введенням) та результатом; що дійсно відбувається з введеним знаходиться у темряві.18 У повністю автоматизованих системах прийняття рішень кожне введення і більшість результатів також інкапсульовані в скриньці: джерела інформації, що представляють вхідні дані, не є доступними для спостереження. Ми можемо бачити тільки певні результати, але якщо ми не знаходимося у положенні з правом «відкрити скриньку» ми не можемо знати всіх типів результатів. Індивідуальні сторони можуть, наприклад, бачити рішення по своїх справах, але не обов'язково можуть отримати доступ до інших результатів, таких як інформація про справи, що зберігаються в базах даних доступних певним групам людей, з якими система ділиться копіями, наприклад, зовнішніми органами і підприємствами тощо.


У демократіях, де панує верховенство права, базовим правом є те, що люди повинні користуватися відкритістю і можливістю самостійно приймати рішення, і вживати заходів, якщо вони не згодні з здійсненням державних повноважень. Таким чином, незалежно від того, чи бачимо ми описані процеси трансформації, як застосування і реалізацію закону чи як квазі-законодавство, доступ до інформації про детальні правила в системі повинен бути загальним. Як уникнути «чорних скриньок»?


Результати процесу трансформації, тобто загальні правила, які будуть застосовуватися в кожному окремому випадку, який буде оброблятись системою, можуть бути виражені щонайменше трьома шляхами: По-перше, правила, викладені в програмному коді (щодо визначень даних, правил, що контролюють точну обробку даних тощо) можуть бути виражені за допомогою природної мови (наприклад, англійської). На практиці це означало б, наприклад, що державна установа робить вибір найбільш важливих юридичних рішень, зроблених на протязі розробки системи. Очевидною перевагою такої лінії дії є те, що описані правила, загалом, зрозумілі і можуть бути легко оприлюднені. Недоліком такого методу є те, що висловлювання в природній мові є менш точними, ніж ті програмні визначення, на яких вони базуються. По-друге, правила, вбудовані в комп'ютерні програми, можуть бути виражені за допомогою специфікацій вимог, що описують юридичний зміст у напівформальній формі (псевдокод).19 Такі специфікації є тим, на чому в основному базується програмування, але коли є підтвердженим те, що програмування завершено відповідно до специфікацій, псевдокод виражає фактичні правила, придатні для застосування. Важлива перевага використання псевдокоду для вираження правил автоматичної системи є точність і близькість до правил, фактично реалізованих. Недоліком є те, що вирази псевдокоду є набагато більш деталізованими та всеосяжними, ніж, наприклад, вирази природної мови, як згадано вище. Таким чином, псевдокод переважно підходить для фахівців і людей з конкретними потребами розуміння юридичних особливостей системи. По-третє, програмний код виразить правовий зміст системи повністю і з 100% точністю, і відображення коду дасть точну і повну інформацію кожному, хто зможе його прочитати. Однак, очевидно, програмний код не пишеться для читання людьми,20 і буде мати цінність лише для дуже малої групи експертів з програмування. Сотні або тисячі рядків програмного коду, швидше за все, не створить багато відкритості.


Змінена законодавча модель?

Розрив між традиційним законодавством та комп'ютеризованим впровадженням виникає тоді, коли законодавцям не вдається реалізувати потреби сучасного цифрового управління і, навіть розуміючи, що впровадження буде високоавтоматизованим, правила формулюються так, нібито будуть люди відповідальні за розгляд кожного окремого випадку, інтерпретацію слів закону, проведення дискреційних оцінок тощо. Коли законодавці очікують і підтримують автоматизоване прийняття рішень, вони повинні значною мірою також враховувати важливі суттєві юридичні наслідки цього способу здійснення державних повноважень. Іншими словами, законодавство має відповідати реальним потребам автоматизованих процесів прийняття рішень.21 «Комп'ютерно-свідома законотворчість» була запропонована ще в 1970-х роках, але ніколи не була високопріоритетним пунктом порядку денного.22 У порівнянні з минулим, віддаленим на 40 років, законодавство, звичайно, значно більше комп'ютеризоване сьогодні, і наслідки розриву між законодавством і комп'ютеризованим впровадженням набагато більші сьогодні, ніж раніше. Таким чином, на думку автора, нам потрібно переглянути хід процесу від законопроекту до запрограмованого закону. Тут я не буду обговорювати докладні методики комп'ютерно-свідомої законотворчості, але обговорю лише три загальні моделі, які могли б дати можливість для такого підходу.23


Перша можливість полягає в модернізації процесу трансформації без адаптації попереднього законодавчого процесу. Модернізація може включати надання офіційного статусу юридичним інтерпретаціям, які становитимуть основу програмування, і розробку процедур для забезпечення високого рівня відкритості та демократичної участі в процесі трансформації. Державні адміністрації/уряди, наприклад, можуть доручити відповідним державним установам встановлювати такі фіксовані правила, які вони вважають розумними і необхідними для справедливого та ефективного впровадження. Більше того, державні установи можуть бути зобов'язані документувати ці правила і робити їх публічними. У випадку, якщо запропоновані детальні правила повинні бути відкриті для юридичного розгляду судами. Іншими словами, можна було б дати зрозуміти, що навіть альтернативні інтерпретації до тих, що були впроваджені в системі можуть розглядатись як такі, що є юридично придатними для захисту розуміння закону. Недоліком такого впорядкування є небезпека отримання великої кількості скарг і, таким чином, зниження результату ефективності автоматизованого прийняття рішень. Якщо лише невеликий відсоток платників податків або отримувачів пільг соціальної допомоги подадуть скарги, стверджуючи, що державна система ґрунтується на неправильному або неадекватному розумінні закону, це саме по собі створить величезний і дорогий адміністративний тягар. Таким чином, я припускаю, що в багатьох випадках така ситуація буде небажаною і навіть такою, з якою неможливо впоратися.


Друга можливість полягає в трансформації основних частин того, що зараз розглядається як впровадження, в процедури делегування та впровадження законодавства. Під цим, я маю на увазі обов'язкове, вторинне законодавство, яке доповнює суттєвий і процесуальний зміст первинного законодавства. Документація та доступність необов'язкових правил впровадження, як описано вище, представляють лише суперечливі тлумачення закону, від яких можна було б відхилятися в окремих випадках. На противагу цьому, делегування та впровадження законодавства означає, що ми бачимо юридичні норми вбудовані в системи прийняття рішень у якості здійснення загальних, обов'язкових державних владних повноважень.


Делегування та реалізація влади має ґрунтуватись на чітких юридичних повноваженнях, які встановлюють і обмежують повноваження державних установ у здійсненні обов'язкового за законом вибору ефективної та адекватної цифрової реалізації закону. Більше того, такий юридичний орган повинен встановити необхідні процесуальні вимоги щодо забезпечення достатньої відкритості та можливості контролю законності здійснення повноважень. Приклади включають в себе передачу правил щодо того, як джерела даних можуть використовуватись; включаючи визначення даних; оновлення вимог тощо; і будь-які нові правила необхідні для покриття прогалин у первинному законодавстві.


Владні повноваження з прийняття вторинного законодавства про визначення тощо, можливо могли б сформувати основу громадського розгляду законопроектів, де громадянам, або, альтернативно, обмеженому переліку зацікавлених сторін, надається право на заперечення та пропонування альтернативних рішень. Якщо, наприклад, пропонується автоматично збирати та застосовувати дані про місце проживання з Реєстру населення, але зацікавлені сторони стверджують, що процедури оновлення даних є недостатніми для необхідного використання, зацікавлені сторони повинні мати право вимагати використання інших додаткових джерел даних. У разі таких скарг з приводу запропонованих стратегій впровадження, остаточне рішення може бути прийняте на відповідному політичному рівні, наприклад, у відповідному міністерстві.


Третім варіантом може бути зміна самого первинного законодавчого процесу шляхом включення розв'язання технологічних і організаційних питань в нормальний законодавчий процес. Така стратегія може означати, що більшість необхідних юридичних, технологічних та організаційних рішень приймаються до набрання законами чинності. З такою законодавчою стратегією, експертний розгляд регуляторних питань буде загалом здійснюватись на постійній основі, але з додатковим елементом формального аналізу пропозицій в проекті. Якщо законодавчий орган пропонує такі правила, як таке, що наведене нижче, аналітична група могла б дослідити пов'язані з цим можливості та виклики. Наприклад, пропонується визначити термін «партнер» як подружжя, цивільного партнера або одного з пари тої ж самої статі чи протилежної статі, які хоча і не одружені один з одним, живуть разом і відносяться один до одного як подружжя. (Закон про добробут майбутніх поколінь (Wales) 2015).


Команда, на яку покладено завдання формального аналізу, розглядає технологічно-адміністративні аспекти таких пропозицій. У наведеному вище прикладі одна така проблема полягала б у тому щоб перевірити, чи існує джерело придатне для прочитання машиною, яке базується на правильному визначенні терміну "партнер", з точними, надійними і досить актуальними даними. Якщо такого джерела не існує, то наступне питання може бути, чи існує база даних придатна для прочитання машиною з альтернативним, але прийнятним визначенням цього терміну. У випадку негативної відповіді на це друге запитання, можливий висновком є те, що новий реєстр повинен бути заснований, як частина впровадження. Враховуючи очевидні адміністративні наслідки цього, команда формального аналізу дала б експертам вирішувати, чи має бути прийняте визначення запропоноване спочатку. Здавалося б що, процитоване визначення передбачає перевірку будь-якого зв'язку між можливими партнерами: Як можна встановити, що вони дійсно “живуть разом” і “ставляться один до одного як до подружжя”? Якими будуть адміністративні наслідки і витрати, якщо визначення буде введено в дію? Група може оцінити ці наслідки та запропонувати можливі альтернативні визначення, які можуть бути оброблені у більш автоматизованій системі, наприклад:

"партнер" означає подружжя, цивільного партнера або одного з пари, чи то одної статі або протилежних статей, які хоч і не одружені один з одним були зареєстровані в Національному реєстрі як такі, що сумісно проживають на протязі щонайменше двох років, або зареєстровані як батьки спільної дитини або спільних дітей і зареєстровані в Національному реєстрі як такі, що сумісно проживають. (нові елементи виділено курсивом).

Хоча це дуже звичайний (!) приклад, він демонструє, що в автоматизованих державних системах, правові умови повинні бути формального характеру для усунення необхідності перегляду людиною. Натомість, можна використовувати, офіційні записи в державні реєстри та державні рішення в кожному окремому випадку. Я не стверджую, що дві нові умови, включені в наведений вище приклад, будуть політично прийнятними. Справа просто в тому, що політики в законодавчому процесі повинні знати про ці вимоги, присутні в автоматизованому державному управлінні і повинні враховувати ці вимоги при прийнятті суттєвих юридичних рішень. Якщо законодавство формулюється таким чином, що передбачає індивідуальне вивчення того, як люди "живуть разом", і чи вони "ставляться один до одного, як подружжя", і у той же час намагається задовольнити потреби в більш дешевих і більш автоматизованих державних процедурах, ймовірно, що впроваджений результат не буде відповідати намірам законодавців. У демократичних системах наміри законодавців повинні завжди бути вирішальними. Тому законодавцям слід допомагати встановлювати оптимальні, добре обґрунтовані компроміси між політичною справедливістю (цікавий термін, який заставляє задуматись, а що таке справедливість не політична — прим. перекладача) та ефективними адміністративними процедурами.


Цілком можливо, що політики обирають рівень індивідуального ставлення і уважного вивчення, що випливає з першого прикладу, наведеного вище, тим самим приймаючи те, що, як автоматизація не є можливою або бажаною, так і те що відбудуться додаткові витрати пов'язані з обробкою окремих випадків. Звичайно, з демократичних принципів випливає те, що законодавці вільні робити такий політичний вибір. Проте, поєднання традиційного регуляторного методу і державної політики з сильним акцентом на модернізації та автоматизованій адміністративній роботі може призвести до несумісних політичних цілей. На думку автора, цілі, які суперечать одна одній, для майбутнього комп'ютеризованого здійснення державних повноважень мають обговорюватись і вирішуватися у відкритому політичному процесі. Прагнення уникати дрібниць не повинно спонукати законодавців утримуватися від участі в обговоренні питань, які стосуються значних суттєвих правових рішень і моделей державної адміністрації майбутнього.


Publicatio legis (публікація закону)

У 304 р. до н.е. секретар Папської ради, Гней Флавій, досягнув успіху у оприлюдненні кодифікації технічних правил у Римському законодавстві (legis actiones). Первинний закон Дванадцяти таблиць був відомим для громадськості, але існувала велика невизначеність з приводу того, що складало належні форми, дії і формулювання, а також з приводу того, як слід розуміти закон. Частина проблеми полягала в дуже казуїстичних положеннях які застосовувалися аналогічно відповідно до секретних технічних правил Консула. Наприклад, чи могли б бути положення про відповідальність власника повозки запряженої конем, застосовуватись до власників повозки, запряженої биком? До того, як Гней Флавій опублікував технічні правила, понтифіки мали фактичну монополію на закон, яка полягала в тому, що вони були єдиними, хто знав і міг вибірково поширювати свої правові знання відповідного закону та дійсні тлумачення.25

Публікація законодавчих актів (legis actiones) надала плебеям доступ до правової передбачуваності. Під верховенством права і в правових демократіях ми знаходимося на завершальних стадіях розробки великого обсягу дуже детальних правил, які описують правильне розуміння і процедури традиційно розробленого законодавства. Це нове приховане юридичне зростання являє собою заяви державних органів, які в значній мірі приймаються без суперечок, але не є видимими або доступними для звичайних людей. У демократичних країнах і під верховенством права ми повинні уникати незрозумілого законодавства, і, таким чином, не повинні допускати перетворення проектних груп з розвитку систем у прихованих законодавців. Навіть законодавство нашого комп'ютеризованого суспільства повинно завжди залишатись загальнодоступним.


Нотатки

1 - Організований як проект внутрішньо у певній установі, або шляхом запрошення розробників програмного забезпечення для створення систем відповідно до вимог, визначених установою.


2 - Основною базою знань цієї статті є тематичні дослідження в (Schartum 1993: 356-435) та інтерв'ю щодо взаємозв'язку між розвитком систем прийняття державних рішень та розробкою законодавчих актів (Schartum & Eide 2016) серія CompLex).


3 - У деяких сферах права домінуватимуть розрахунки пільг і податків тощо, у той час як випробування умов є найбільш важливим в інших областях, наприклад, у зв'язку з процесами вступу у школи та університети. Sergot (1991: 20) розрізняє неявне та явне подання права за допомогою "алгоритмічних програм", "програми обробки даних" і "системи оплати" у якості прикладів для першої категорії. У відповідності до знань цього автора, неявне подання очевидно є домінуючим способом продання права в державному управлінні, особливо у випадку “мас-адміністрування”, порівняння нижче.


4 - Cormacain (2013: 5) аналізує природу законодавства, яка може ускладнити доступ до нього.


5 - Можливі й інші моделі; наприклад, розробка приватними фірмами програмного забезпечення систем відповідно до стандартних специфікацій вимог, встановлених державною установою.


6 - Hjelseth (2012: 4) розрізняє три рівні перетворення: "транскрипція" вказує на те, що регуляторна норма може бути безпосередньо оброблена автоматично; «трансформація» відображає те, що транскрипція потребує подальшої оцінки; і "передача" означає те, що автоматична обробка неможлива і що правила повинні бути передані на професійну (ручну) інтерпретацію. Тут я відношусь до випадків транскрипції і трансформації як ідентичних, а саме як питань трансформації.


7 - Багато державних установ або власників систем не мають достатньої кількості власного персоналу з необхідною технологічною та юридичною компетентністю. Таким чином, зовнішні розробники програмного забезпечення часто залучаються до виконання великої частини завдання, за контрактом та під наглядом відповідальної державної установи.


8 - Інші проблеми, наприклад, технологічні питання, питання реорганізації, фінансові питання, графічний дизайн і оболонка користувача (інтерфейс) тощо. Schartum (2010) підкреслюють близькі зв'язки між розробкою технологічних систем, відповідними нормативними актами і реорганізацією робочих завдань.


9 - Один з небагатьох варіантів глибокого аналізу правового змісту в програмному коді державних установ можна знайти в Schartum (1994: 190-232).


10 - Наприклад, щодо грошей, годин, віку тощо.


11 - Замість цього, дискреційні правила можуть, наприклад, бути відправлені до ручного процесу, або відправлені до вводу значення "так" чи "ні", які вказують на те чи задоволена дискреційна умова. Grimmelmann (2005: 1732) говорить про правила і стандарти, і підкреслює, що стандарти спонукають тих, хто приймає рішення, здійснювати дискрецію і таким чином не можуть бути автоматизовані.


12 - Деякі винятки можуть бути зроблені, наприклад, через особливо високі витрати на трансформацію, низьку практичну значущість, або якщо очікується, що відповідні положення будуть змінені або скасовані.


13 - Grimmelmann (2005: 1740) порівнює програмне забезпечення з фізичною архітектурою і законами природи.


14 - Для історичного дослідження див. Bing (1977: 196) про дослідження, що стосуються автоматизованих правових рішень та «зручне для автоматизації» законодавство.


15 Оподаткування окремих платників податків та обробка заяв до Державного освітнього кредитного фонду є прикладом галузей державного управління, де відсоток повністю автоматизованих випадків є дуже високим.


16 - Див. Hildonen і Gulstuen (2012: 27).


17 - Паскуале (2015: 8) розглядає «Секретні судження програмного забезпечення» як загальну проблему, не тільки для державного сектору: “Тоді, чому це має значення? Це важливо тому що влада все частіше виражається алгоритмічно. Програмне забезпечення кодує тисячі правил і інструкцій, які обчислюються за долю секунди."


18 - Див. огляд різних застосувань метафори "чорна скринька" у Вікіпедії (2016).


19 - Специфікація також приймає форму інформаційних моделей і моделей даних та моделей процесів тощо.


20 - Крім того, програмний код часто створюється машиною в генераторах правил, тобто цифрових інструментах, які автоматично переводять напівформальні специфікації в код, який може використовуватись в комп'ютерній системі. Опис генератора правил і пояснення принципів його роботи можно знайти у Eriksen and Smogeli (2007: 23).


21 - Taylor and Bench-Capon (1991: 95 - 113) обговорюють, як системи, засновані на знаннях розроблені для правової сфери можуть бути спроектовані для підтримки законодавців, наприклад щодо специфікації рішення.


22 - Див. Fiedler (1973). Kennedy (2016: 82) пропонує «Е-регулювання», як нову галузь досліджень. Хоча більшість елементів, які можуть бути охоплені такою галуззю, є відомими і добре розробленими, може бути корисним проаналізувати всі ці аспекти інтегративно; тим самим також створюючи більш широке розуміння і більший інтерес.


23 - Однак важливо підкреслити, що формулювання законів і в той же час піклування про особливі міркування щодо автоматизованого прийняття рішень, не означає написання законів у стилі програмування. Швидше, характеристики повинні включати логічно строгі тексти, лаконічне і послідовне використання понять і т.д. - все це виражено в природній мові.


24 - Однак у більшості випадків комп'ютерні програми будуть юридично правильними і, таким чином, будуть представляти дійсні закони. У Норвегії системи прийняття державних рішень зазвичай є квазі-обов'язковими, тобто хоча вони лише висловлюють погляд уряду на те, як закон слід тлумачити, вони мають фактичну обов'язкову дію.


25 - На основі Bing (2016), and Schiller (1978: §55, §133).



Список літератури


Bing, J. (1977). Automatiseringsvennlig lovgivning. Tidsskrift for Rettsvitenskap:

195-229.


Bing, J. (2016). Fremtidens fortid. Oslo, Gyldendal forlag (forthcoming).


Cormacain, R. (2013). Have the Renton Committee’s Recommendations on Electronic Access to Legislation been Fulfilled? European Journal of Current Legal Issues 19(3) Available at: http://webjcli.org/article/view/264/361


Eriksen, Ø. and Smogeli A. L. (2007). Rule Engine (Master thesis, Norwegian University of Science and Technology, Department of Computer and Information Science), Trondheim: Norwegian University of Science and Technology. Available at: http://brage.bibsys.no/xmlui/bitstream/handle/11250/252837/536428_FULLTEXT01.pdf?sequence=3&isAllowed=y


Fiedler, H. (1973). Computer-conscious law-making. In Data Processing in the Government, Luxemburg. Available at the Norwegian Research Center for Computers and Law (NRCCL) collection of conference papers, Oslo, Norway.


Grimmelmann, J. (2005). Regulation by Software. Yale Law Journal, Vol. 114: 1719- 58.


Hildonen, B.H. and Gulstuen, S. (2012). Kartlegging av automatiserte avgjørelser i offentlig forvaltning. Oslo: Datatilsynet 2012. Доступно за посиланням: http://www.uio.no/studier/emner/jus/afin/FINF4001/h12/undervisningsmate riale/automatisert_forvaltning.pdf


Hjelseth, E. (2012). Experiences on converting interpretative regulations into computable rules, Proceedings of the CIB W78 2012: 29th International Conference – Beirut, Lebanon.


Kennedy, R. (2016). E-regulation and the rule of law: Smart government, institutional information infrastructures, and fundamental values. Information Polity 21(1): 77-98. http://dx.doi.org/10.3233/IP-150368


National Assembly for Wales. The Well-being of Future Generations (Wales). (Act 2015 (Registrable Interests) Regulations 2015, Laid before the National Assembly for Wales 2 November 2015, Part I.) Available at: http://www.legislation.gov.uk/anaw/2015/2/contents/enacted


Pasquale, F. (2015). The Black Box Society. The Secret Algorithms That Control Money and Information, Harvard University Press. http://dx.doi.org/10.4159/harvard.9780674736061


Schartum, D.W. & Eide, C.S. (2016). Forprosjekt vedrørende digitalisering av bygningsretten (Kartleggingprosjektet). Oslo, forthcoming in CompLex.


Schartum, D.W. (2010). Developing eGovernment Systems – Legal, Technological and Organizational Aspects, Scandinavian Studies in Law (56): 125–147.


Schartum, D.W. (1994). Dirt in the Machinery of Government – Legal Challenges Connected to Computerized Case Processing in Public Administration. International Journal of Law and Information Technology 94(2): 327–354. http://dx.doi.org/10.1093/ijlit/2.3.327


Schartum, D.W. (1993). Rettssikkerhet og systemutvikling i offentlig forvaltning. Oslo, Universitetsforlaget.


Schiller, A. A. (1978). Roman law: mechanisms of development. The Hague; New York: Mouton. http://dx.doi.org/10.1515/9783110807196


Sergot, M. (1991). Chapter 1 - The Representation of Law in Computer Programs. In Bench-Capon, T.J.M. (ed.) Knowledge-Based Systems and Legal Applications (Vol. 36, pp. 3-67). Academic Press, London. http://dx.doi.org/10.1016/b978-0-12-086441-6.50006-4


Taylor, A. and Bench-Capon, T.J.M. (1991). Support for the formulation of legislation. In Bench-Capon, T.J.M. (ed.) Knowledge-Based Systems and Legal Applications (Vol. 36, pp. 95-113). Academic Press, London 1991. http://dx.doi.org/10.1016/B978-0-12-086441-6.50010-6


Black Box. (n.d). In Wikipedia. Retrieved March 1, 2016, from https://en.wikipedia.org/wiki/Black_box


попередня стаття/наступна стаття